Якість вищої освіти у Кривому Розі можна оцінити на 2-3 бали за п’ятибальною шкалою. Як і раніше велика частина мешканців міста покладають відповідальність на центральні органи влади з координації набору студентів і випуску майбутніх фахівців. А тут ще КОВІД, точніше локдаун показав не найкращий досвід дистанційного навчання. kryvyi-rih.one.
Як впливають реформи в освіті на якість?
Останні 10 років вища школа постійно знаходиться у процесі реформування і фахівці міністерства освіти прагнуть побудувати «Нову українську школу» відповідно до Закону «Про освіту». Так у департаментів освіти місцевих органів влади забрали функцію контролю закладів і залишили функцію сервісу, що це значить? А це означає, що департаменти забезпечують тільки сам освітній процес. Навчальні заклади тепер займаються більше академічною, кадровою та фінансовою автономією, а контролює їх роботу Державне агентство забезпечення якості освіти. Поліпшення в освіті виглядає тепер так: інспекція не втручається у навчальний процес, у навчальних закладів є автономія, навчання орієнтоване на практичне застосування знань, повинні формуватися принципи партнерства в педагогіці. Але як і раніше особливо при житті з КОВІДОМ залишився ризик, що зміни в системі освіти дещо відстають від динаміки сучасного життя. Залишається бажати кращого контролю за середньою освітою, на сьогоднішній день він дуже слабкий.
У вищій школі все ще складніше. У вищих навчальних закладів сильний державний контроль. Є тут якась небезпека? Чи не вплине такий контроль на подальший розвиток інститутів і університетів?
При цьому велика частина населення впевнена, що замовником вищої освіти має бути як і раніше держава. І поки є один великий плюс — вищі заклади залишаються соціальним благом для соціально незахищених верств населення, тому що зберігає пільги для вступу.
Уже криворізькі студенти розуміють що вища освіта має давати конкурентоспроможність і високу ступінь кваліфікації й тому утворення ВНЗ це вже не сервіс або послуга держави.
Політики, як і раніше говорять, що вітчизняну освіту потрібно рятувати. Потрібно розуміти просту річ, просто цю освіту «не мучити реформами», а дати більше грошей і «не вчити жити».
Фінансування освіти та управлінські рішення
Як відомо, грошей в бюджеті завжди не вистачає, тим більше з економічною кризою в Україні. Тому ректори ВНЗ Кривого Рогу роблять домінування державних коштів в бюджеті свого ВНЗ і виходить що переважна орієнтація саме на ці гроші. Така схема фінансування практично не залежать від попиту на ці спеціальності — студентів, роботодавців. На жаль, Криворізьким ВНЗ потрібно більше домовлятися з чиновниками, які координують розподіл бюджетних коштів. Цей підхід забезпечує взаємодію держави й ректора, завжди зручно мати справу з одною відповідальною особою, що представляє навчальний заклад. І виходить, що думка цільової групи (майбутніх студентів і роботодавців) практично не залежить від думки ректора і таким чином ректор є благодійником і годувальником для навчального закладу, хоча на цьому місці повинен бути науково-педагогічний склад в тандемі з роботодавцями. Такий підхід дуже сильно звужує надходження залучених грошей не через ректора до ВНЗ і науку. І поки буде зберігатися така тенденція ВНЗ державної форми буде втрата своїх студентів. Ось є дослідження Active Groupe яке підтверджує цей факт. Кривий Ріг не виняток, адже картина в Україні приблизно однакова. На питання «Де б ви хотіли отримати вищу освіту (опитування проходило серед майбутніх абітурієнтів, батьків, бабусь і дідусів)?» 33,8% респондентів вибрали можливість навчання «в країнах західного світу» і ще 6,4 – «в інших країнах». Причина таких відповідей, високий рівень освіти й можливість працевлаштування за кордоном, а також після європейської освіти конкурентоспроможність проти таких же молодих фахівців в Україні.
Для розв’язання таких проблем потрібні не просто грошові ресурси, а й сміливі рішення в управлінні вищою освітою в цілому. Вартість бакалаврської освіти в області економіки, фінансів, управління на одного студента складає приблизно 4 тисячі доларів на рік, а державний бюджет виділяє в три рази менше.
Грошові кошти контрактників теж не рятують ВНЗ. Виходом для фінансування вищої школи могло б стати державно-приватне партнерство. Але ця перспектива в Україні стала примарною вже в процесі розгляду проекту закону «Про освіту» в парламенті. На сьогоднішній день положення про державно-приватне партнерство в освіті фактично заблоковано і надходження приватних інвестицій в цю сферу неможливо.
Що потрібно зробити для розвитку освіти
Які зміни в ВУЗах хотіли б бачити викладачі, студенти та потенційні інвестори?
- Спільне з установою чи з співфінансуванням ВНЗ з співфінансуванням юридичних підприємств та фізичних осіб, які здійснюють освітню діяльність
- Передача в оренду (управління) приватним партнерам, оперативне управління рухомого / нерухомого майна та земельних ділянок
- Передача ВНЗ в управління юридичній особі приватного права, зі статусом неприбуткової діяльності
- Фінансування/співфінансування освіти без практичної підготовки
- Співфінансування інноваційних підприємств (інноваційних центрів, технопарків, технополісів та інших подібних організацій) на базі працюючих ВНЗ.
- Програми щодо соціального захисту і поліпшення житлових умов працівників і здобувачів сфери освіти
- Оплата послуг ВНЗ з різних рівнів бюджету
Комерціалізація освіти або крок до розвитку?
Цей перелік може здатися комерціалізацією освіти. Ситуація в Україні й на місцях з фінансуванням дуже складна, крім цього ще й погіршується скороченням робочих місць і тенденцією відсутністю створення нових робочих місць. Фахівці освіти й звичайні громадяни повинні враховувати перспективу, яка буде втілюватися в життя роками, а вчити молодь і жити всім потрібно сьогодні.
Малому та середньому бізнесу потрібно проявляти зацікавленість до талановитих майбутніх молодих фахівців. Потрібно міняти частіше стереотипи, що склалися. Не просто пряме, а й зворотне наставництво. Не просто покарання за помилки, а розуміння помилок як практичного досвіду. І звичайно вільний графік роботи, який можна поєднувати разом з навчанням. Найважливішими критеріями зараз є: заробітна плата, компенсація навчання, особиста значущість молодого фахівця для підприємства, можливість впливу на розвиток суспільства і просування по кар’єрних сходах.