Григорій Іванович Синиця був легендарним художником, який відродив українську школу колористики та отримав звання Заслуженого художника України. Його життя було сповнене труднощами та протистояннями з хворобою та радянською владою. Останні 38 років свого життя митець провів у Кривому Розі. З його скромної криворізької квартири зробили музей. Завдяки таким людям як Синиця, українська мистецька школа не зламалася під гнітом радянської влади. Далі на kryvyi-rih.one.
Життєвий шлях Григорія Івановича Синиці
Народився майбутній заслужений художник України у місті Одеса 17 січня 1908 року. Дитинство та юність митця було нелегким. 1914 року митець переніс важку хворобу, яка зробила його інвалідом. А 1919 року Григорій Іванович пережив смерть батьків внаслідок одного з погромів. Залишившись сиротою, хлопчика помістили до дитячого будинку. Навчався ремеслу Синиця у Зиновіївській художньо-промисловій школі.
Також Григорій Іванович навчався у художній школі у місті Одеса. Один із викладачів помітив дар учня та порекомендував йому вступити до Київського художнього інституту. Незабаром Синиця переїхав до Києва і навчався у Миколи Рокицького, який був одним із учнів Михайла Бойчука. 1934 року всі студенти, які успадкували школу М. Бойчука, стали переслідуватися, і Сіниці довелося покинути інститут. Під час Другої світової війни нацисти відправили художника до колони Бабин Яр, проте Григорію Сіниці вдалося врятуватися. Надалі художник присвятив багато своїх робіт цієї трагедії. 1941 року в Києві було представлено персональну виставку художника Григорія Івановича Синиці. У 1945 році Синиця впровадив у свою творчість специфічний метод створення картини-“флоромозаїка”, який включав додавання спеціального клею в фарбу для більш стійкого і довговічного покриття. Також Григорій Іванович працював технологом на заводі Керамік, відновлюючи будівлі нашої столиці.
Чому радянська влада переслідувала художника і як він знайшов порятунок у Кривому Розі
Григорій Іванович Синиця був спадкоємцем школи Михайла Бойчука. Михайло Бойчук був відомим українським художником та педагогом, який діяв у період з 1920-х по 1930-і роки. Його художні роботи відрізнялися від тодішніх стандартів соцреалізму, що було офіційним стилем радянської культури.
Переслідування Бойчука було пов’язане зі зміною офіційної лінії комуністичної партії у галузі культури та мистецтва. У 1930 році комуністична партія прийняла рішення про запровадження сталінського соцреалізму як єдиний офіційний стиль мистецтва. Цей стиль вимагав зображення лише позитивних образів радянської дійсності та був сильною ідеологічною орієнтацією. Михайло Бойчук, який не вписувався в рамки соцреалізму і використовував у своїх роботах елементи національного мистецтва, став об’єктом переслідування з боку радянської влади. 1937 року Бойчука було затримано і засуджено до страти за “антисоціалістичну агітацію та пропаганду”. Михайло Бойчук не був єдиним художником, який став об’єктом переслідування з боку радянської влади. Багато талановитих художників було засуджено за те, що їхня творчість не відповідала вимогам офіційного соцреалізму. До цього числа входили всі так звані “Бойчуківці”, до яких належав і Григорій Іванович Синиця. Для того, щоб убезпечити себе від радянської влади, Синиця був змушений переїхати до Кривого Рогу, в якому він провів 38 років свого життя. За цей час митець написав чимало своїх легендарних картин, що стали спадщиною української мистецької школи.