У травні 2022 року у Кривому Розі демонтували пам’ятник відомій особистості – Якову Веснику. Проте, ім’я цієї людини є важливим для історії Криворіжжя, адже Яків Весник зробив значний внесок у розвиток його промисловості. Він – учасник Першої світової війни та перший директор Криворізького металургійного заводу, крім того, криворіжець також займався будуванням важливого промислового об’єкту. Далі на kryvyi-rih.one.
Юність Якова Весника, участь у війні та приїзд до Кривого Рогу
Яків Весник народився у 1894 році у місті Пінськ, що у Білорусі. Він з’явився на світ у заможній єврейській родині – його батько, Еля-Лейзер, займався торгівлею тканин, а бабуся та дідусь володіли текстильними мануфактурами у великих містах Білорусі. Також сім’я Весника мала власний маєток Курасовщіна.
Дитинство та юність Яків Весник провів у білоруській столиці, де навчався у гімназії, з якої його згодом виключили за прорадянську позицію (навчання Весника припадало ще на роки Російської імперії). У 19 років юнак відслужив у армії, після чого вирішив вступити до університету у Швейцарії, проте не встиг його закінчити – почалась війна.
Вже у перші дні Першої світової війни Якова Весника відправили у Коломенський 119-й полк і в одному із боїв він був тяжко поранений. Після одужання, він відправився у Петроград. У дні Лютневої буржуазно-демократичної революції, події якої розгорталися у 1917 році, 23-річний Яків очолив загін червоногвардійців. У складі загону він брав участь у штурмі Зимового палацу і ламав ворота при вході в палац, пише “Історія Кривого Рогу”. Того ж року у липні Весник почав діяльність комісара пошти і телеграфу у Виборзькому районі, а у жовтні вступив в партію більшовиків. У лютому 1921 року, коли Яків брав участь у Тифліській операції, його тяжко поранили. Ця подія стала переломною у житті Весника, адже саме під час лікування у госпіталі, чоловік зустрів свою майбутню дружину – Євгену Немечек. Вона була чешкою за національністю і працювала у шпиталі медсестрою. Яків одного разу почув невтішний прогноз: лікарі казали, що, можливо, йому доведеться ампутувати дві ноги. Саме тоді Євгена і зізналася йому у коханні і присяглася бути з ним незалежно від того, як пройде операція. Після лікування пара одружилася.
Після закінчення громадянської війни колишній військовий комісар став одним із керівників підприємства. Спочатку він займався відновленням затоплених Ріддеровських рудників в Казахстані, де виявили поклади золота, потім був віце-президентом Армторгу в Нью-Йорку і ще через декілька років працював головним інженером будівництва нафтопроводу в Баку.
Незадовго до розпалу Голодомору, Яків Весник приїхав до Кривого Рогу і тут керував будівництвом металургійного заводу, директором якого потім став. У 1935 році за пуск першої доменної печі його нагородили орденом Леніна.
Підозри у зраді, розстріл та пам’ять про Якова Весника
У 1936 році, коли Яків був директором Криворізького металургійного комбінату, його звинуватили у сприянні діяльності “контрреволюціонерам-троцькістам”. Колишнього військового відразу виключили з партії, але за нього вступився Орджонікідзе, з яким Весник був у дружніх стосунках. Партквиток чоловіку повернули. Однак на цьому трагічна історія не завершилася, адже у 1937 році почалася хвиля арештів інтелігенції, інженерів, керівників підприємств. Яків Весник у той час обіймав посаду бригадного інженера і мав ранг командира бригади.
Спочатку заарештували заступника Весника і, як згадував син інженера Євген, він поїхав в Москву, щоб врятувати його. Але до Кривого Рогу так і не повернувся.
10 липня 1937 року Якова Весника заарештували, згадавши його єврейську національність та роботу за кордоном. У листопаді чоловіка розстріляли, а його дружину Євгену відправили на заслання в Казахстан. Син Весників залишився майже сиротою на 18 років – такий термін отримала дружина Якова. Євгена хотіли теж відправити у табір для дітей ворогів народу, але йому вдалося втекти.
Згодом Євген Весник поставив виставу “Чистка” у Криворізькому театрі ім. Шевченка, яку присвятив своїм батькам.
