Війна змусила багатьох українців залишити свої домівки, роботу та рідних, і почати все з нуля. Вже четвертий місяць поспіль Криворізький район знаходиться під артилерійськими обстрілами окупантів, які відбуваються майже щоденно. Хтось намагається жити нормальним життям попри пекло війни, а хтось не зміг прокидатися від вибухів і переїхав до більш безпечного місця. Серед тих, хто на невизначений термін залишив свій дім стала жителька Малої Костромки 22-річна Ліза. Наразі вона перебуває у Кривому Розі і не знає, коли зможе повернутися до родини і мирного життя у рідному селищі. Быльше на сайті kryvyi-rih.one.
Почати все з нуля: історія Лізи
Жителька Малої Костромки поділилася із журналістами історією про свій перший день війни. Не приховує, що була шокована новиною від мами про початок війни. Ліза каже, що спочатку навіть не повірила і 24 лютого планувала прибирати у дворі, але увімкнувши новини по телевізору, зрозуміла, що повномасштобне втрогнення РФ до України цілком правдиве. Чоловіка дівчини відпустили із роботи додому раніше через незрозумілу ситуацію у країні. Ліза розповіла, що у неї велика родина, і всі живуть у Малій Костромці неподалік один від одного. І найстрашніше, коли не знаєш, куди влучить снаряд наступного разу. Із жахом дівчина згадує, як після чергового обстрілу бачила дим, що піднімався над будинками приблизно у тому районі, де живе її мама або брат. І найстрашніше, коли не можеш додзвонитися і у паніці думаєш, чи не попало у дім близьких.
Родина Лізи до останнього сподівалася, що війна їх не торкнеться, адже вони живуть у маленькому селищі. На жаль, обстріли із кожним днем ставали все частішими, на власні очі Ліза бачила, як руйнуються дома, а над ними пролітають “Гради”. Врешті-решт, сім’я вирішила виїжджати із Малої Костромки, бо дуже хвилювалися за дітей, їх психіку і здоров’я. До того ж, Ліза скоро втретє стане мамою і дуже хотіла, щоб її дитина народилася у спокійному, безпечному місці.
Життя дівчини у Кривому Розі
Ніч напередодні від’їзду була тривожною, снаряди зруйнували декілька будинків. Вранці майже вся родина Лізи зібралася у дорогу, навіть не знаючи, куди їхати. У Малій Костромці залишився тільки тато Лізи – сказав, що йому набагато спокійніше на рідному місці. Дівчина розповідає, що коли дзвонить батькові, постійно чує у слухавці вибухи, але сподівається, що він буде живим та здоровим.
Зараз Ліза із дітьми тимчасово живе у криворізькому Центрі для переселенців, який розташовується у Центрально-Міському районі міста. Чоловік дівчини часто їздить у справах по роботі недалеко від Дніпра, тому Лізу підтримують, і в усьому їй допомогають мама і волонтери.
Ліза дуже тішиться, що її діти у Кривому Розі почувають себе добре і сплять у теплих ліжках, а не у бомбосховищі. Навіть старший син дівчини вже потроху забуває про війну і не говорить про те, що на вулиці може бути небезпечно через вибухи.
Мрія Лізи схожа на мрію кожного українця – дочекатися Перемоги і скоріше відсвяткувати її усією родиною за одним столом.
