Із початку війни до Кривого Рогу прибуло вже більше ніж 50 тисяч біженців. Серед них дуже багато творчих та відомих людей, які вимушені були залишити улюблену справу і рятуватися від війни. Актор із Херсонщини Андрій Богун вимушений був залишити рідне місто через постійну небезпеку, що загрожувала його сім’ї, але чоловік продовжив займатися творчою діяльністю на Криворіжжі. На одному із виступів він розказав свою болючу історію війни. Більше на kryvyi-rih.one.
Андрій Богун про перші тижні під окупацією
Андрій Богун є актором, фотографом, майстром із лозоплетіння та за сумісництвом батьком п’ятьох дітей. Двоє старших його дітей вже живуть окремо у різних містах України, а троє молодших були із Андрієм та його дружиною, коли розпочалася війна.
Чоловік розповідає, що спочатку у його родини не було планів кудись виїжджати із рідної Малої Олександрівки, що на Херсонщині. За спогадами актора, у перші дні війни у його селищі було спокійно, але люди масово залишали свої домівки. Андрій пригадує, що три-п’ять хат підряд могли стояти пустими, а домашня худоба, яку люди випустили перед тим, як поїхати, просто ходила вулицями. Згодом російські війська підступили ближче до села і тоді поступово стали зникати всі державні установи – ДСНС, обленерго, поліція, воєнкомат. Рішення залишити домівку родина Богунів прийняла тоді, коли селище почали обстрілювати.
Порятунок від війни та творча діяльність актора на Криворіжжі
Коли родина Андрія збиралася виїжджати, у Малій Олександрівці вже не було зв’язку, але дружина актора змогла дізнатися, що евакуаційних автобусів із селища не буде. Родині довелося планувати свій від’їзд самотужки. У Малій Олександрівці у Андрія Богуна залишились старенькі батьки, які не захотіли залишати дім. Чоловік згадує, що єдине, що у нього зараз залишилось від матері, – біла “хустинка”, яку він зробив із її нічної сорочки. Це було необхідно для того, щоб зробити білі пов’язки на руку, – так російські військові побачать, що вони цивільні та не відкриватимуть вогонь.
Шлях до порятунку був довгим, адже сім’ї Андрія із трьома дітьми довелось йти пішки 12 кілометрів до села Біла Криниця, щоб звідти вже виїхати на підконтрольну Україні території. На період комендантської години Богуни залишилися у чоловіка, який пообіцяв їх прихистити та вранці довезти родину Андрія до колони машин на блокпості. Їхати довелось об’їздною дорогою, аби потрапити на той блокпост, звідки росіяни випускають жителів окупованих сіл для евакуації.
Приїхавши до Кривого Рогу, Андрій Богун вирішив продовжувати займатися своєю професією із мирного часу – фотографувати. Трохи пізніше із ним зв’язався криворізький режисер Павло Осіков та запропонував організувати виставу у місті. Андрій погодився і вирішив дати виставу Євгена Гришковця “Водночас”, переклавши її на українську мову.
Наприкінці свого виступу Андрій дістав білу хустинку, зроблену із маминої сорочки, яка весь цей час слугувала йому оберегом. На завершення вистави актор вирішив поділитися своєю історією із публікою. Багато хто не зміг стримати сліз, але враження від перфомансу Андрія Богуна у всіх були дуже яскравими.
